УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ТАНКИ, МУЗИКА І СТРІЙ 

 

 

Василь Авраменко

 

       Із історії знаємо, як український народ довгими століттями був поневолений ворогами української національної культури.

       Жорстокими розправами, суворими наказами забороняли друковане й живе українське слово, сміялися і в самий негідний спосіб обезславлювали все найдорожче, що мав український народ: нашу гарну пісню, добрі звичаї, красну народну ношу (одежу), навіть Святеє Святих кожної людини — його Віру забирали від нього, туманили його душу, накидали чужу віру ворогів наших, щоб тим скорше винародовити й знищити наш народ, зробити його поляками, москалями, румунами, чехами й т. д.

       А що ж сталося з українським танком, цим найяскравішим проявом молодечого віку людини? Чи багато ми знаємо тепер про Великодні Гаївки, про танки Запорожців, Чумаків й т. п., а ними ж пишалася колись Україна, вони були гарні, моральні. Ними молодь, а часом і старші люде проявляли свою радість, своє завзяття і чудовий хист та зручність. Не було ні одного народного свята, яке обходилося б без танків.

       Але, хоч як не нищили вороги українського народу його культуру, та: —

       Не вмирає душа наша,

       Не вмирає воля,

       Та неситий не виоре

       На дні моря поля,

       Не скує душі живої

       І слова живого!”

       — сказав пророчо Батько — Тарас Шевченко.

       Не перемогли вороги українського народного моря і не переможуть!

       Відродилась наша мова: заспівав Котляревський свого "Енеїду”, а за ним заговорили рідним словом найкращі сини нашого народу: Артемовський-Гулак, Квітка, Бориковський, Гребінка, Костомаров, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок й інші на Наддніпрянській Україні, М. Шашкевич у Галичині, О. Ю. Федькович на Буковині та Я. Кухаренко на Кубані. (...)

       Ожила наша пісня, яку збирали серед народу М. Максимович, Срезневський, Бодянський, Драгоманов й інші, а вкладали потім у чудові мелодії незабутні наші композитори Лисенко, Стеценко, Леонтович та інші, і розголосили її по цілому світові, а разом із нею й славу українського мистецтва. Повстала Нац. Капела під славною диригентурою Олександра Кошиця, як у 1917 році воскресла була Україна. Наша пісня чарувала чужинців і своєю красою і глибоким змістом; вона стала вище пісень других, давно вже вільних і високих культурно народів, як це вони самі признавали.

       Нарешті оживає і найбільше забута галузь нашого мистецтва — наш народний український танок. Немов страчений, у грязюку й болото закинутий дорогий діамант, він був віднайдений, та блиснув перед очима своїм яскравим переливним світлом!

       У Калішському таборі інтернованих Польщею військ Української Народної Республики почав я працювати над відродженням нашого національного танку й заложив там першу свою школу 25-го січня 1921 року.

       Думка про відродження українського національного танку зародилася у мене давно вже, ще на рідній землі, коли я був у драматичній школі ім. Лисенка в Києві 1918 року, а потім був артистом у трупі Миколи Садовського в Кам’янці-Подільському. Але різні обставини та пригоди нещасливого українського життя остатних літ не дали мені змоги почати цю працю на рідній землі, де залишилися, можливо в глухих кутках України, найцінніші з художнього боку скарби танкового мистецтва, на які мало хто звертав увагу.

       І з глибокою пошаною мушу я згадати ще й Костя Верховинця, що був одним із тих Українців, котрий перший збирав наші народні танки й уложив їх у книжку. Також треба дати признання нашому українському театрові, що плекав у себе наш танок; але він був необроблений і значіння, як самостійна галузь українського мистецтва, не мав.

       А моїй долі випало вивести український танок у світ, як окрему закінчену й самостійну галузь танкового народного мистецтва. Почавши мою працю заснуванням першої школи танків у Каліші, де було поверх 100 учнів, старався я систематично вивчити їх уперше кроки, постави та пластичні танкові рухи й т. д.; пізніше приступив до вивчення танків і творення балетних картин. Перший виступ цієї моєї школи, що відбувся 1921 року в Калішському таборі, викликав зрив національного почуття та ентузіазму. З того дня танок наш став яскравою різкою у вінку різнобарвного українського мистецтва; зіркою, що була потухнула й нараз засіяла знов на радість нам, на подив чужинцям.

       Я об’їхав Галичину, Волинь, Холмщину й Полісся, Чехію, Німеччину й Канаду, де засновував свої школи українського національного танку, й випускав сотні і тисячі учнів. Танок мав надзвичайний успіх. Так в Канаді, на світовій виставі в Торонто 1926 р., за весь час життя українського населення там, найбільшим тріумфом для українців і найкращою мистецькою точкою на  тій  виставі  серед  мистецтва різних народів, яке представлено було там, були національні українські танки. Дванадцять днів, що вечора, на величезній відкритій сцені світової вистави в Торонто, величезними світовими рефлекторами освітлювано було надпис із величезних літер: "УКРАЇНСЬКИЙ БАЛЕТ” дванадцять днів виступало на тій сцені біля сотні українських танцюристів, на котрих із захопленням дивилися сотні тисяч різних народів, різних країн, що приїздили зі всього світу на ту виставу.

       Англійська преса з радістю писала, що це перший раз відбулося в історії Канади, що українці так гарно могли себе зарепрезентувати.

       З неменшим успіхом виступало у Вінніпеґу 1928 року на арені Амфітеатру до 300 моїх учнів нараз, на яких дивилося до 3000 людей.

       Крім таких масових виступів, я мав нагоду з трупою із невеликого числа танцюристів об’їхати більші й менші міста Західної Канади (провінції: Манітобу, Саскачеван і Альберту) й дати біля 70 виступів, які також мали художній успіх особливо серед українського фермерського населення.

       Коли мені пощастило переїхати до Америки в 1928 році то і тут танок зробив величезну працю, в першій мірі між молоддю українського походження, яка перед тим встидалася сказати, що вона з українського роду, а що до строю, то не хотіла дивитися в сторону де він лежав, чи хто в ньому ходив. Однак по перших величавих виступах, які відбулися у великих містах Америки, молодь стала такою завзятою, що пішла тисячами до Школи Танків і навчилася і занесла його до Метрополитен Опери, до Білого Дому у Вашингтоні, на світові вистави в Чікаго і Нью-Йорку, а сотні, як не тисячі вистав з українськими танками не мало принесли користі, як товариствам чи організаціям, як матеріально так і морально. Через танок і тих танцюристів, мені пощастило започаткувати фільмову індустрію, видаючи перші звукові фільми "Наталка Полтавка”, "Запорожець за Дунаєм” і "Трагедія Карпатської України”, "Забутий Рідний Край”, "Марусю” і багато менших фільмів з того часу вже знято. (...)

       Все це дає мені сміливість сказати, що український національний танок, як одна з кращих і моральних галузей нашого народного мистецтва, вповні заслуговує підтримки й пошани, особливо в наш вік, коли поширюється хвороба нездорових і неморальних танків, як "шімі”, "фокс-трот”, "чарльстон” та їм подібні. Наш же танок може служити добрим лікарством проти тих чужинецьких хвороб, бо він виховує нашу молодь в українському національному дусі, робить її здоровою, бадьорою, повною енергії й надії на світле майбутнє наше, а з ним і цілого Українського Народу. (...)

       В українській літературі знаходяться назви різноманітних наших танків, які показуються як багата і розвинена була колись ця галузь народної творчості. Так наприклад, ми знаємо, що були такі танки: "Гопак, козак, козачок, Бондарівна, Гандзя, Роман, раки, Василиха, Тетяна, Забалкан, сучок, шевчик, Сидір, бички, перепілочка, ножиці, метелиця, коломийка, аркан, васильки, журавель, гречка, шумка, стриянка, талалайка, кривий танок, Санджарка, гуцулка, манджарка, гайдук, Микита, торбан, волошка, сторцак, швець”.

       Мною зібрані й утворені танки: "Козачок подільський, Гопак колом з вільним солом, Гречаники, Коломийка сіянка, Великодня гаївка, Катерина-Херсонка, Метелиця в’юча, Гопак парубоцький, Танок Гонти, Журавель весільний, Чумак, Запорожський герць, Аркан коломийський, Чумачок, Гонивітер - коломийка, Танок Довбуша, Козак соло, Вільний Гуцул та балетні картини: "За Україну”, "Чумаки”, "Січ Отамана Сірка”, "Довбушева ніч”, "Великдень на Україні”, "Русалки” — фантастичний балет й інші.

       Хоч як багато, здавалось би, перелічили ми назв наших танків, то все ж вони не обхоплюють всього танкового мистецтва, що має в собі Великий Український Народ. Багато танкового матеріалу вже пропало для нас, багато пропадає на марне й тепер.

       Дуже бажано й потрібно, як найскорше, збирати танкові матеріали серед нашого народу, щоби обробити його та витворити з його чудовий і бадьорий український танок та балет, котрий зайняв би почесне місце серед мистецтва українського народу й мистецтва інших культурних народів на славу Україні, як то зробила наша пісня під проводом Олександра Кошиця.

       Тому звертаюсь до всіх, кому дорога ідея ушляхетнення й удосконалення українського народного танку, стати в захист його, збирати серед народу танкові матеріали та підтримувати його матеріально, щоб таким чином дати змогу витворити Український Національний Балет, котрий не уступав би першорядному європейському балетові!

       А яка ж то буде краса, коли ми з’єднаємо нашу чудову пісню, багату й ніжну музику й гарячий танок! Нехай же кожний українець пам’ятає, що не повинно бути ні одного вечора, концерту, забави й т. п., де не був би представлений також український танок в правдивій його красі, яку він має.

       Особливу увагу на це мусять звернути Учителі українських шкіл, щоби плекати при школі український танок для нашої молоді, починаючи навчати її своїх танків від діточок. Наша молодь — це майбутнє нашого народного життя! Даймо ж їй розумну, бадьору й моральну розвагу — наш національний танок, який цілком заслуговує на те, щоби ввести його в програму навчання при школах, поруч із руханкою та співом. Нам потрібна свідома національно й сильна духом молодь!

       Український танок допоможе нашій молоді стати такою! Наш танок зміцнить дух поневоленої української нації! А сильного духу нам так потрібно для виборення своєї Вільної й Щасливої Самостійної Соборної Української Держави! Тож дорогі Українці:

       Плекайте Український Танок, пісню і музику й шануйте нашу народну ношу. (...)

 

КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ТАНОК

       1. Що таке танок?

       Танком називаємо прояв людського настрою рухами тіла під музику чи пісню.

       2. Як належить поводитися у танкові?

       а) В українському танкові належить поводитися скромно й чемно та уникати таких негарних проявів, нібито "нашого танку”, як ходіння на руках, цебто до гори ногами, повзання штаньми по підлозі, плескання в долоні, по халявах, по колінах, підошвах, по губах й т. п.

       б) Жіноцтву суворо забороняється робити присідки, чоловічі кроки та різні невідповідні для моральної жінки чи дівчини рухи. Жінкам, що пройшли інструкторський курс танків спеціально для того, щоби вчити шкільну молодь, дозволяється (як виняток із правила) вчити хлопців чоловічих танків, але тільки дозволяється вчити і в ніякому разі не дозволяється жінці чи дівчині виступати в чоловічому танкові на сцені чи на салі, хоч-би і в чоловічому строю. Підчас навчання чоловічих танків жінки повинні мати відповідне вбрання— шаровари, які вони вживають для руханки.

       в) Кожний танцюрист і танцюристка слідкують у танкові за своєю парою і ні на хвилину не зводять одно з другого очей. Настрій підчас виконування танку мусить бути, в залежності від танку, в більшості веселий або величний, на приклад у Великодній Гаївці при виконуванню Молитви.

       3. Як зробити танок різноманітним?

       Щоб запобігти нецікавої одноманітності необхідно міняти рухи, постави і кроки, починаючи від 1-4-8 і 16 музичних тактів, а особливо у вільному соло, щоб по кожному переході мелодії творити все нові цікаві танкові комбінації; також при переході на новий рух, поставу чи крок, потрібно робити підкреслення легеньким пристуком або рухом тіла цілою постаттю. Звичайна переходова норма має в собі 8 музичних тактів.

       4. Яке відношення до танку має музика і пісня?

       Музика й пісня є тісними спільниками танку, і разом з ним творять одну нерозривну цілість, яка виявляє характер танку, дає настрій танцюючому, підтримує ритм і такт. Танцюючі не повинні розходитися з музикою чи танковою піснею, цебто не можна танцювати різними темпами в розріз з музикою чи піснею, а завжди треба прислухатися до мелодії, яка грається, чи співається до танку, щоб не розходитися з нею.

       5. Яка має бути скорість при виконанню танку?

       Темпо музики повинно бути не повільне й не дуже скоре, а таке, щоб кожний рух, постава чи крок танцюючого був виконаний ясно, відповідно до характеру танка і в досконалім вигляді. Найкраще, коли танцюючі наперед умовляться з музикою і будуть тримати середнє темпо, або таке, яке їм буде потрібне, щоби танок показати як найкраще.

       6. Яке відношення має до танку український стрій?

       Українська ноша має велике значіння, бо коли танок танцюємо на сцені чи десь на великих фестинах, і коли кожний танцюрист буде мати відповідний до танку стрій, то танок зараз набирає більшої краси. Тому потрібно добре уважати, коли вже виходимо на сцену, щоб дівчата не виходили без підчепок, в таких костюмах, що нагадують циганщину, щоб були гарно позачісані, щоб все пасувало до того танку, котрий танцюєте. Те саме і хлопці — мусять одягатися прилично так, як танок вимагає чи стиль танку. Коли танці гуцульські то по-гуцульськи, а коли представляємо якусь іншу частину нашої землі то такі костюми, як записала нам історія. Коли хлопці танцюють чумацький чи козацький танок то має бути такий стрій історичний, як той танок вимагає. На стрій потрібно дуже уважати, бо це є також нероздільна частина танку, що збільшує його красу.

 

Василь Авраменко. Українські національні танки, музика і стрій. —

Голівуд-Нью-Йорк-Вінніпег-Київ-Львів, 1947. — С. 6-17.