| ТАНЕЦЬ В ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Найбільше записів фольклору, зроблених Лесею — це народні
обрядові пісні: веснянки, купальські та обжинкові пісні. Записувала вона
й пісні до танців. Але не знаходимо в її фольклорній скарбниці жодного
докладного опису народного танцю, хоча уривчасті відомості про танці
Леся Українка подала в своєму творі "Приязнь”. Це можна пояснити тим, що
на той час не було розроблено жодної універсальної системи запису
танцювальних відомостей, а ті недосконалі розробки, якими користувалися
балетмейстери, були невідомі широкому загалу збирачів і дослідників
фольклору. Тому Леся Українка записувала переважно мелодії, дописуючи до
них лише по одному куплету. В листі до М. Драгоманова вона повідомляла:
"...(Танцювальних) пісень в нашій стороні дуже багато, певне,
не менше, ніж в Галичині коломийок. Я не можу вибачити галичанам, що
вони не записують мотивів своїх коломийок...”
Серед усієї народно-пісенної спадщини письменниці знаходимо
близько 150 народних пісень та приспівок до танців і 6 народних назв
танців:
Козачок ("Танцювали миші”, с. 112),
Сабадашка ("Сабадашко моя”, с. 124)
Гречка ("Ой, посіяв козак гречку”, с. 134)
Валець ("Пішла я вальця”, с. 144)
Полька ("Біда польку спокусила”, с. 144-145)
Попадя ("Журилася попадя”, с. 165)
В рукописі Лесі Українки подано назви тільки до трьох
танцювальних пісень ("Сабадашка”, "Гречка”, "Полька”) (ІХ, 386). До
окремого збірника "танцюристих” пісень, в який увійшло 54 текстові
зразки, вміщено 35 танцювальних мелодій. Деякі танцювальні пісні мають
спільну мелодію. Серед інших текстів танцювальних пісень, знаходимо і
відомі нині танці: "Мартин” (9, 127), "Яків” — ("А до мене Яків
приходив” — 9, 139)
З танцями волинян Леся Українка була знайома з дитинства, але в
свої художні твори вона неохоче вводила відомості про них. Єдиним
художнім твором, в якому письменниця описує народні танці простого люду є
оповідання з життя волинського Полісся "Приязнь”.
"Коли бричка з панною Терезою проїжджала селом повз Мартошину
хатку, Дарка вибігла вкупі з меншими сестрами й братом за ворота і
протанцювала щось подібне до танцю диких, приспівуючи: Ой ти, бабо, ой
ти, стара відьмо,
Запрягаймо, їдьмо,
За границю по пшеницю,
А поки ще видно! (VII, 221)
В іншому місці зустрічаємо назву польського народного танцю
"КРАКОВ’ЯК”: "Десь далеко, в кухні, Зоня заспівала краков’яка, слів не
можна було розібрати.” (7, 237-238).
З цього ж твору дізнаємося про деякі особливості проведення
народних гулянь. Деколи сам пан наймав челяді музики, хоча самі
танцювали під іншу музику:
"Та то ж пан найняв челяді музики. Менини паннині, чи що...
Там такий бал. То ввечері пани танцюватимуть — буде гинча музика, а
тепер пан позволив на току челяді танцювати. Та ще, кажуть, старим та
хлопцям по порції дадуть, а дівкам кісники роздаватимуть... (...)
На панськім оборі зібралося чимало людей, а коло самого току був правдивий тиск. (...)
...Улянка... пішла в куток межи хлівом і стайнею, де малеча танцювала, дрібно кружляючи...
На току зостався вільним від натовпу вже тільки невеликий круг
землі, і на ньому витинали "крутяха” пара молоденьких дівчат,
побравшись попід руки, і тройко — хлопець з двома дівчатами, — хлопець
посередині, а дівчата, кожна обіч нього, — він обіймав обох їх за шиї,
одну правицею, другу лівицею. Всі троє кружляли трохи важким кроком, не
звертаючи ніякої уваги на пару, що не раз налітала на них з розгону.
Дівчата були дуже поважні, а парубок здавався гордим від тої постави з
піднятими на дівочі плечі руками, усміхався, як переможець, та
підморгував товаришам. Музики сиділи високо на соломі; гуркіт решітки
слався низом.., а дрібчасті перебої скрипки та басолі літали над
людьми...”
"Пара дівчат, утомившись, покинула танцювати. Мотруна вхопила
Ярину під руку і полетіла з нею в танець, сипнувши, навперебій музиці,
веселою танцюристою піснею. На пісню обізвався парубок, що танцював з
двома дівчатами, тепер уже не вряд, а крутячись по черзі то з одною, то з
другою, пускаючи одну й хапаючи другу напереміну; раптом він, держачи
одну дівчину, закинув вільну руку поза шию Дарці, але Дарка випручалась,
відмовивши: «Я втрьох ненавиджу, загайно так!» Тоді хлопець пустив
дівчину, потяг саму Дарку в танець і хутко-хутко закрутився з нею,
держачи під руку. Вони не бачили обличчя одне одного, лівиця лівицю
держала, а правицею хлопець немов хотів піймати Дарку за стан, вона ж
утікала від нього, все вколо, все вколо, а все не випускаючи його руки.
Обоє співали навперейми, і пісня Дарчина немов утікала, глузуючи, від
пісні парубка. Раптом пісні й погляди зустрілись — хлопець перейняв
Дарку за другу руку й заглянув в очі; Дарка урвала пісню, вирвала лівицю
і вихром закружляла в інший бік, з іншою піснею, і знов хлопець бачив
тільки блискучу плетеницю русих кіс, що немов одбивались від нього
тонкими розвіяними кісниками, черкаючи по лиці й примушуючи хлопця
одхилятись назад, дарма, що лівиця простягалась вперед, немов шукаючи
дівочого стану. Серед прудкого танцю Дарка була така сама поважна, як і
другі дівчата, тільки не спускала очей в землю, а дивилась просто на
людей. Коли краска вступила їй в обличчя, а волосся потемніло,
змокрівши, Дарка, трохи задихавшись, але спокійно, сказала хлопцеві:
«Ну, вже годі, пусти», — і він зараз же пустив її та й сам зійшов з
круга.
Поки люди йшли "козака», поки поважно, по троє против одного,
водили «чумака», Дарки не було видко. Вона трохи потопталась в «вальці»
та й знов відстала. Але раптом музики врізали «гречки»; увесь передній
ряд людей, найближчий до круга, захвилював колом, побравшись за руки, і
зараз посеред кола замайоріла Дарчина голова, кружачи в парі то з
парубоцькою шапкою, то з дівоцькою хусткою. Коло важко притупувало в лад
музиці, раз по раз чоловічі голоси, розбиваючи жіночий дрібний спів на
рівні частки, вигукували «сам п’ю, сам гуляю»... але кінець тої
приспівки губився в швидкому диханні гурту, в тупанні кількох десятків
ніг та в несамовитому гуркоті решітки. Коло розривалось, випускало одних
людей, приймало других і знов оберталось живим колесом; пари єднались,
розлучались, двоїлись, число їх росло в очах, вони кружляли і в колі, і
поза колом, танець викочувався геть за ворота клуні і викидав деякі пари
на двір, на вільне місце, і там вони літали, як буйні пчоли, що
відбились на простір з тісного рою. Танець докотився до кутків, де
кружляла дітвора, і до призьби коло пекарні, де сиділа стариня... (7,
248-250).
З погляду хореографічної фольклористики, цей опис несе чимало
наукових відомостей, тим більше, що Леся Українка подає танці не як
звичайна письменниця, але як колишня виконавиця і знавець народних
танців. З цього уривку твору дізнаємося про інші назви народні танців,
які не увійшли до фольклорного збірника:
Краков’як,
Крутяк (витинали "крутяха”),
Козак ("йшли козака”),
Чумак ("водили чумака”),
Гречка.
Звичайно, якби Леся знала, що з її художнього опису хтось буде
намагатися відтворити народні рухи і танці, то написала б про них
докладніше. Нині ж доводиться послуговуватися майже двозначними
висловами і уривчастими відомостями.
Насамперед, з твору "Приємність” дізнаємося, що народі танці
супроводжувала одна музика: скрипка та решето, а в панів буде "гинча
музика” (інша музика). З яких інструментів вона складалася — невідомо.
Пан дозволив челяді провести танців на току. Малеча (діти)
танцювали між хлівом і стайнею, переймаючи від дорослих і рухи, і танці.
Отже бачимо своєрідну народну "школу” танцю, яка забезпечувала
безперервність танцювальної звичаєвості. Залишки цієї школи можна ще й
нині застати на народних весіллях. Отже, безпідставно нині говорити про
якусь особливу дитячу танцювальну хореографію.
Крім того, з’ясовуємо, що танець "Крутяк” (крутях) могли
танцювати і "двойко” (назва створена автором статті) — дві дівчини
("пара дівчат”), побравшись за руки і "тройко” — хлопець з двома
дівчатами. З уривчатого опису різних народних танців зустрічаємо і опис
деяких положень рук під час виконання танців. Зокрема,
В творі "Розмова” згадується про "танці на столі”, хоча вже опису не подано. (7, 271).
Серед незавершених творів є твір під назвою "От вона, тая
жадана рівність...” в якому письменниця записала таке: "Ні, годі! полину
я краще на свою рідну Вкраїну. (...) Іду в село. Чую здалека — скрипка,
бубни грають, весілля, певне? Так. В убогій хатині натовп людей, сміх,
танці, співи, гомін.” (7, 298)
В поетичному творі "Русалка" (ІІ, 9) Леся Українка говорить про танці русалок: "Чи таночок з русалками
При місяцю водить..." (ІІ, 13)
"Її сестри на дні моря
По пісочку ходять
Шукать перлів та коралів,
І таночки водять.
Веселії, безжурнії
Ті легкі таночки! (ІІ, 15)
В своєму фантастичному творі "Лісова Пісня” Леся Українка
описує особливості танцю, який виконують міфічні особи Русалка і Той, що
греблі рве. Ці танці відрізняються від народних танців людей своєю
стихійністю, в’юнкістю та обертальністю. Внашому народі прийнято було
вважати, що представники потойбічного світу — покійники навіть після
смерті продовжують бавитися танцями: вихор в степу — танець русалок
польових і степових (в християнському світі їх ще називають танцем
чортів та бісів), розбурханий вир у водоймищах — танець русалок водяних і
морських, гуляння вітру в горах і лісах — танці мавок та гірських
русалок.
В нашому народі були записані перекази про те, як звичайні
люди спостерігали ці танці і переймати їх для себе. Більш детальніше
один з таких танців був описаний в художньо-етнографічному творі Юрія
Коцюбинського "Тіні забутих предків” — танець Чугайстра.
Цей різновид танців в сучасній хореологічній науці прийнято
зачисляти до танців Богів та міфічних постатей. Один з таких танців
знаходимо в "Лісовій пісні”:
Русалка: (береться за руки з "Тим, що греблі рве” і прудко
кружляє) "На виру-вирочку, на жовтому пісочку, в перловому віночку
зав’юся у таночку! Ух! Ух!” (Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б’ється в
береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів).
Водяник: "Хто тут бентежить наші тихі води? Стидайся дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем?!
В усіх художніх творах письменниці згадується більше десяти
назв народних танців: "Козак”, "Козачок” "Чумак”, "Гречка”, "Сабадашка”,
"Валець”, "Полька”, "Попадя”, "Краков’як”, "Крутях”, танець на столі,
танці русалок і мавок. А з задуманому творі "Бондарівна”, (384) Леся
Українка збиралася описати навіть танець самої Бондарівни, всенощне
гуляння та деякі танцювальні звичаї українців. Климент Квітки в спомині
"На роковини смерті Лесі Українки” згадував:
"Між іншим, Леся майже все останнє 10-ліття свого життя
збиралась написати драму на сюжет Бондарівни. Зложила навіть план її,
але спинялася перед тим, що в неї не було матеріалів про історичний
побут українського міщанства і цехового люду. Мріяла написати сю драму з
знанням цього побуту”. (6, 411)
З 70-ти самобутніх художніх творів письменниці (не беручи до
уваги поетичні твори і переклади), лише 10 містять скупі відомості з
пісенно-танцювального фольклору українців. Причина цього — захоплення
письменниці поширеними темами і сюжетами європейської та азіатської
літератури.
Нравится
| |