ТАНЦІ ІНШИХ НАРОДІВ 

  У МИСТЕЦЬКОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

                 

                 Трудящим усіх країн властиве почуття інтернаціоналізму. Борючись проти експлуататорів за свої права, за краще життя, за світле майбутнє, трудящі одної національності завжди відчувають найактивнішу підтримку інших. Адже боротьба за краще майбутнє одного народу є частиною тієї великої благородної боротьби, яку ведуть усі трудящі світу за своє соціальне визволення. Ця ідея лежить в основі культурних зв’язків між народами. 

                  На Україні, наприклад, дуже поширені російські, білоруські, чеські, польські, румунські, молдавські, грузинські, угорські і навіть французькі народні твори (пісні, танці, інструментальна музика тощо). Російські камаринська і бариня, білоруські лявоніха і крижачок, польські краков’як та мазурка, чеська полька, угорський чардаш, молдавський жок, румунські инвертито, сирба, французька кадриль та інші міцно ввійшли в побут українського народу, стали невід’ємною складовою частиною репертуару професіональних і самодіяльних виконавських колективів. Побутування їх виявляється в найрізноманітніших формах, а саме: побутування танців без значних змін, вплив їх на українські танці і, навпаки, засвоєння українським народом деяких з них. Це можна підтвердити багатьма фактами. Так, польський краков’як, російська бариня, білоруська лявоніха і угорських чардаш побутують на Україні здавна, без будь-яких істотних змін у хореографічній композиції і музичному матеріалі. Тим часом під час першої світової війни до Європи і, зокрема, на Україну був занесений моряками з Північної Америки танець «Ту-степ» (два кроки), який всюди називають «Карапет» (поширене вірменське чоловіче ім’я). І цей досить простенький за хореографічною композицією танець став зразком для створення інших йому подібних танців. Як уже відмічалося, у нас всюди танцюють такі парні масові танці, як «Коробочка», «На річечці» та «Страждання» (назви цих танців походять від популярних російських пісень, під мелодії яких їх танцюють). Проте за характером хореографічного малюнка, танцювальних рухів (голубці, дрібушки, кружляння тощо), які використовуються в них, це вже нові варіанти «Ту-степа» з характерним українським національним забарвленням. 

                  Зрозуміло, що подібна форма культурних зв’язків у танцювальному народному мистецтві має більш глибоке коріння, ніж тільки побутування. 
                  Багато танців інших народів, які давно побутують на Україні, зазнають значних змін як в хореографічному, так і в музичному відношеннях. Зберігши попередню назву і загальні ознаки форми, вони поступово набувають рис національного українського народного танцювального мистецтва. 
                  В художньому житті українського народу такими рисами відзначаються чеська полька та французька кадриль. Кадриль — французький танець, який пізніше почали називати «Лансьє». Саме тому на Україні його часто називають «Лінцей», або «Ланець». 
Чеська полька блискавично облетіла весь світ, захопивши всі прошарки населення, її почали танцювати від малого до великого. Особливо широкого розповсюдження полька набула на Україні. Тут в народі виникає багато хореографічних варіантів цього танцю, які поступово набувають характерних рис української народної хореографії. Створюються десятки, сотні його нових мелодій. І тепер польку в нас вважають українським народним танцем.
                   Майже те саме сталося на Україні з французьким танцем «Кадриль», хоча до останнього часу ніхто з хореографів і музикантів-фольклористів не звертав на це належної уваги. Якось під час кінозйомок кадрилі в с. Мигалки Бородянського району на Київщині, було звернено увагу на ті слова і вигуки, якими танцюрист оголошував про зміну танцювальної фігури. Серед них трапилось слово «просо». Яке ж відношення може мати це слово до французької кадрилі? Виявилося — найбезпосередніше, бо ця фігура танцю була побудована на основі відомого стародавнього’ українського хороводу «Просо». Учасники танцю вишиковувались у дві лінії, одна проти одної і майже так само, як в хороводі «Просо», рухались одна одній назустріч і потім відступали на свої місця. На відміну від хороводу все це виконувалось в дуже швидкому темпі. 
                   Дальша робота по виявленню, кінозйомках та вивченню кадрилі в Київській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Ровенській та інших областях України показала, що колишня французька кадриль, яка із салонів потрапила в побут народу, нівелювалась. За музичним та хореографічним матеріалом — це український народний танець, який зберіг лише загальну форму виконання французької кадрилі. Яскравим прикладом щодо цього може бути кадриль «Шалантух» (хлопець, який вештається серед молоді без пари), записана в с. Маринин, Соснівського району, Ровенської області. Хлопець-шалантух — провідний танцюрист в колективі. Він, хвацько танцюючи з великим березовим ціпком в руках, задає «тон» в танці, оголошує про зміну танцювальної фігури. 
Кожний його вихід перед зміною фігури—майстерно виконаний яскравий сольний хореографічний епізод. Він повністю побудований на засадах української народної хореографії. Решта учасників, зберігаючи послідовність фігур та загальну форму кадрилі, будує ці фігури також на основі українських народних танцювальних рухів.
                  Отже, французька кадриль, як і чеська полька, були зразком для створення їх нових варіантів на засадах української народної хореографії. Зважаючи на це, полька і кадриль віднесені до українських народних побутових танців. Вони свідчать про те, що взаємозв’язки культур різних народів мають велике значення у створенні не тільки нових форм танцювального мистецтва, а й його стилістичних особливостей. Полька і кадриль зберігають загальні ознаки творів народу, в якого вони запозичені, і набувають кращих характерних рис національного мистецтва. 
                 Процес взаємовпливів культур різних народів сягає вглиб віків. Ще в такому давньому витворі українського народного мистецтва, як ляльковий театр «Вертеп» (див. про це далі), крім українських, зустрічаються російські, польські, циганські та інші народні танці, як засіб музичної характеристики представників різних народів. Немає сумніву, що ці танці з давніх-давен побутують на Україні, збагачуючи українське народне хореографічне мистецтво. Досить часто вони набували специфічних українських рис і, як про це вже говорилось, ставали справжніми народними танцями.