| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
|
 | |  |
| Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка
відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є
танцю¬вальне мистецтво. Кращі художні зразки народних танців збереглися і
ді¬йшли до наших днів. Вони стали невід'ємною частиною художнього життя
Радянської України.
Серед танців, які побутують, можна
відзначити хороводи, метелиці, гопа¬ки, козачки, коломийки, гуцулки,
кадрилі, польки і ряд сюжетних танців — «Коваль», «Гречка», «Льон»,
«Лісоруби», «Опришки», «Аркан» та бага¬то інших.
Вивчення зібраного
хореографічного і музичного матеріалу дає можли¬вість визначити три
основних жанри українських народних танців: хороводи, побутові та
сюжетні.
ХОРОВОДИ
Хороводи — один з найдавніших видів народного
танцювального мистецтва. Виконання їх колись пов'язувалося з обрядовими
діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням
літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найпоширенішими
були веснянки, гаївки, танки. Тепер хороводи втратили своє обрядове
значення. Вони міцно увійшли до репертуару професіональних і
самодіяльних виконавських колек¬тивів, особливо дитячих.
За темами хороводи можна поділити на три групи:
до
першої належать хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми
просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);
до другої — хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-гілочки», «Пташка» тощо);
до
третьої — хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття
народу, оспівується рідна природа («А вже весна», «Марена» та ін.).
Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в
якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того
чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в обрядових танцях
має пер¬шорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його
хореографічний малюнок.
Тексти хороводів
У
текстах хороводів, що відтворюють трудові процеси в усій їх
послідов¬ності, славиться праця, передаються почуття, настрої і думки
трудящої люди¬ни. Так, у тексті хороводу «Шевчик» в кожній строфі
змальовується той чи інший момент трудового процесу шевця. Чітка
послідовність цих моментів і утворює логічний розвиток сюжетної лінії
твору, характеризуючи водночас ремісника:
— А чи бачив ти, як шевчик шкіру в воді мочить?
— Ой так, брате, ой так, так шкіру в воді мочить.
— А чи бачив ти, як шевчик шкіру натягає?
— Ой так, брате, ой так, так шкіру натягає.
— А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє?
— Ой так, брате, ой так, так черевички шиє.
— А чи бачив ти, як шевчик гвозді набиває?
•— Ой так, брате, ой так, так гвозді набиває.
— А чи бачив ти, як шевчик гвозді розчищає?
— Ой так, брате, ой так, так гвозді розчищає.
— А чи бачив ти, як шевчик черевички чистить?
— Ой так, брате, ой так, так черевички чистить.
— А чи бачив ти, як шевчик у свято танцює?
— Ой так, брате, ой так, так у свято танцює.
Вдача «шевчика» виявляється у рухах виконавця. «Шевчик», як про
це свідчить остання строфа тексту, не тільки добре «черевички шиє», а й
май¬стерно танцює. Таким чином, перед глядачем вимальовується образ
веселої, дотепної людини, яку в народі називають майстром на всі руки.
Переглянувши текст, легко переконатися в тому, що розвиток
сюжетної лінії в хороводі здійснюється на основі діалога. Крім того, в
тексті на протязі всього розвитку сюжетної лінії повторюються такі
слова:
— А чи бачив ти, як шевчик...
— Ой так, брате, ой так, так...
Змінюються тільки ті слова, які пояснюють суть того чи іншого
моменту трудового процесу шевця: «шкіру в воді мочить», «шкіру натягає»,
«чере¬вички шиє» і т. д.
Діалогічність, кількаразове
повторення окремих фраз і слів зустрічаються в хороводах «Бондар»,
«Коваль», «Мак», «А ми просо сіяли» та ін. Ця зако¬номірність найбільш
характерна для хороводів на трудову тематику.
В
хороводах на побутову тематику в основному відображаються відно¬сини
української патріархальної сім'ї, де за старих часів всілякого утиску й
поневірянь зазнавали жінки. Дуже часто шлюб здійснювався не за взаєм¬ною
симпатією молодих, а виходячи з матеріальних розрахунків. У зв'язку з
цим дівчину нерідко віддавали за старого. В таких хороводах
змальовую¬ться душевний біль, мрії і сподівання жінки-трудівниці,
породжені власни¬цьким суспільством.
Досить переконливо це розкрито в тексті хороводу «Перепілка»:
Ой у перепілки та голівка болить.
Тут була, тут, перепілочка,
Тут була, тут, сизокрилая.
Ой у перепілки та плечиці болять.
Тут була, тут, і т. д.
Ой у перепілки рученьки болять.
Тут була, тут, і т. д.
Ой у перепілки та колінця болять. Тут була, тут, і т. д. Ой у перепілки та спинонька болить. Тут була, тут, і т. д.
Так створюється образ роботящої молодої жінки. З подальшого тексту ми дізнаємося, що:
Ой у перепілки та старий мужичок.
Тут була, тут, і т. д.
Із комори йде і нагайку несе.
Тут була, тут, і т. д.
Він нагайку несе, бородою трясе.
Тут була, тут, і т. д.
У нашій уяві вимальовується образ грізного нелюбого чоловіка,
за якого силоміць віддали батьки свою дочку. А молода жінка мріє про
такого ж молодого, як вона, ласкавого чоловіка:
А у перепілки молодий мужичок.
Тут була, тут, і т. д.
Із базару йде, черевички несе.
Тут була, тут, і т. д.
У тексті «Перепілки», як і в аналогічних хороводах,
зображається жінка, а якої «голівка», «плечиці», «рученьки», «колінця»,
«спинонька» болять. Це е свідченням того, що хороводи на побутову
тематику мають певні зв'язки з текстами хороводів на трудові теми.
У текстах хороводів на побутові теми відбито гумор українського
народу, дотепно висміюються ледарі, які ухиляються від важкої праці,
вдаючи хво¬рих. У хороводі «Слабий дідусь», записаному В. Гнатюком,
дівчата стають у коло, а одна в середині кола сідає на землю і стогне,
вдаючи слабого діда. Вона підводиться, аж коли співають останню строфу:
— Вставай, діду, вівці пасти.—
Наш дід розстогнався,
Наш дід розболівся.
Далі дідові пропонують пасти кури, гуси, качки, воли, коні, а дід все не підводиться. Нарешті співають:
— Вставай, діду, паску їсти.—
Наш дід підхватився
Та й до паски причепився.
Зустрічаються й такі тексти хороводів, де гостро й дотепно
висміюються старі парубки. Під час виконання такі хороводи
перетворюються в діалог-жарт завдяки перефразуванню окремих слів чи
речень у строфі.
Значне місце посідає в текстах хороводів тема кохання (хороводи «Пере¬пілко, вже козаченьки йдуть», «Король» та ін.).
У
деяких текстах хороводів основною темою є повадки птахів і тварин
(хороводи «Пташка», «Козлик»), в образах яких показано ті чи інші риси
людей.
Найкращі в художньому відношенні хороводи, в яких
змальовуються патріотичні почуття народу (хоровод «А вже весна»), рідна
природа (хоро¬вод «Марена») та ін., що ввійшли в золотий фонд народних
танців.
У цій групі хороводів широко використовується
реквізит: уквітчане стріч¬ками і вінками гільце, опудало тощо. Нерідко
розпалюється велике вогнище, через яке стрибають учасники хороводу (це
стосується купальських хорово¬дів, присвячених зустрічі літа). Раніше і
реквізит, і вогнище мали, мабуть, відповідне обрядове значення. Тепер це
звичайний художній засіб, який поси¬лює емоціональне сприйняття
хороводів глядачем.
Народнопоетичні засоби, з допомогою
яких поглиблюються зміст і худож¬ні образи хороводів, різноманітні. До
них належать алегорії, психологічні паралелізми, асонанси, алітерації,
епітети тощо.
Людина з її почуттями змальовується в
алегоричному образі голубки, перепілки, горобчика, зайчика. Деякі з
хороводів так і називаються — «Пере¬пілка», «Заїнько», «Голуб-голубочок»
і т. д.
Епітети підкреслюють ту чи іншу рису образу. Наприклад, у хороводі «Дружба» співають:
Ой зійшло, зійшло три зіроньки ясних,
Три дівоньки красних і т. д.
Епітет «красних» надає слову «дівоньки» поетичної яскравості.
Поряд з цим широко використовуються так звані постійні епітети: «сивий
голуб», «дрібен дощик», «буйний вітер» та ін.
Нерідко
вживаються психологічні паралелізми, коли природні явища зі¬ставляються
або порівнюються з переживаннями людини.
Характерною рисою
текстів хороводів слід вважати використання реф¬ренів. У хороводі
«Перепілка» незмінно повторюються такі слова:
Тут була, тут, перепілочка,
Тут була, тут, ясна зірочка.
У хороводі «Заїнько» рефрен має більш поширену форму:
А нікуди заїньку
Ані вискочити,
А нікуди заїньку
Ані виглянути,
Тут городи все турецькії,
Тут замочки все німецькії.
Поетичні
засоби, якими розкривається художній образ, рефрени, сама структура
текстів хороводів споріднені з образною мовою і структурою пісен¬них
текстів взагалі.
Наведені приклади свідчать про тематичне багатство
текстів хороводів, в яких, як у дзеркалі, відбиті найрізноманітніші
сторони життя народу, його мрії і сподівання. Отже, тексти хороводів
мають для нас не тільки художнє, а й історико-пізнавальне значення.
Хореографія хороводів
Хореографічний малюнок хороводів зумовлюється текстом.
Наприклад, у тексті хороводу «Кривий танець» говориться про те, що:
А кривого танця
Та не вивести кінця,
Треба йому та виводити,
Кінця йому та находити.
Отже, зміст танцю пояснює його хореографічний малюнок: лінія, яку створюють виконавці, має вигляд кривої.
За таким принципом визначаються назви й інших хороводів.
Часто малюнок хороводу обумовлюється формою викладу тексту:
якщо зміст тексту розкривається у діалозі, виконавці розподіляються на
дві групи або назначають соліста-танцюриста, який виходить у центр кола.
Якщо ж зміст тексту розкривається у формі звичайної розповіді, то
учасники водять хоровод без будь-якого розподілу на групи.
Текст відповідно впливає і на хореографічні засоби. Так, у хороводах, в
яких відображаються трудові процеси, основну роль відіграє
пантоміма-ілюстрація. За допомогою рухів і жестів розкривається зміст.
Зрозуміло, що художня виразність пантоміми-ілюстрації залежить не тільки
від таланту виконавця, а й від досконалого знання ним самої технології
трудового про¬цесу і характеру людей, які його виконують. Розкривають
зміст рухами та жестами в основному солісти-танцюристи, які знаходяться в
колі хороводу («Бондар», «Коваль», «Шевчик»), рідше — всі виконавці
хороводу («Мак»). Це стосується і хороводів з іншою тематикою.
За
характером виконання хороводів, що відображають побут народу, їх можна
розподілити на дві групи: пантомімно-ілюстративні («Заїнько»,
«Пе¬репілка», «Ой Василю (Василино)» тощо) та орнаментальні,
хореографічний малюнок яких нагадує орнамент («Шум», «Кривий танець»,
«Плету, плету лісочку» та ін.).
Група
пантомімно-ілюстративних хороводів щодо їх виконання нічим не
відрізняється від хороводів на трудову тематику. Основною темою цих
хоро¬водів є сімейні відносини. Часто вони мають гумористичне
забарвлення.
Художність виконання цієї групи хороводів у
великій мірі залежить від спостережливості й уміння соліста-танцюриста
вибрати найтиповіше, найха¬рактерніше і узагальнити його в
хореографічних образах.
Важливою рисою
пантомімно-ілюстративних хороводів на трудові і побу¬тові теми є й те,
що, крім соліста-танцюриста, активну участь в них беруть всі учасники
хороводу. Вони рухами, жестами і мімікою підкреслюють окремі нюанси
тексту, важливі для розкриття змісту хороводу. Наприклад, у хоро¬воді
«Заїнько» учасники, виносячи руки перед собою, звертаються до
«заїнь-ка», який стоїть у середині кола, піднімають їх вгору, утворюючи
тин, дуб¬люють окремі рухи та жести соліста-танцюриста тощо.
У групі орнаментальних хороводів виконавці відповідно до тексту
ство¬рюють візерунчастий хореографічний малюнок: стають у гурт («Ой
Василю(Василино)», лінію (ряд) («Плету, плету лісочку»), півколо
(«Дружба»), одне або два кола («Ой вийтеся, огірочки») і т. д.
В одному випадку лінія виконавців «плете і розплітає лісочку»,
утворю¬ючи своєрідний малюнок, в якому зображується процес плетіння ліси
(«Пле¬ту, плету лісочку»); в другому, взявшись за руки, вони виводять
складну криву лінію орнаментального малюнка («Кривий танець»); в
третьому учас¬ники розподіляються на окремі групки і, переходячи з місця
на місце у від¬повідному порядку, знову створюють вже інший за змістом
орнаментальний малюнок («Дружба») і т. д.
У деяких
орнаментальних хороводах використовується відповідний до їх змісту
реквізит. Так, у хороводі «Марена» велике художнє значення має уквітчане
гільце, навколо якого учасники снують тонкі хореографічні ві¬зерунки.
Ці візерунки, як правило, позначені яскравим національним
колоритом і є характерними для танцювального мистецтва українського
народу. Своє¬рідність національного колориту в хороводах підкреслюється
різнобарвним одягом виконавців, а також відповідним реквізитом.
Мелодії хороводів
Мелодії хороводів допомагають розкрити ідейно-емоційний зміст твору і його художні образи.
Як приклад можна навести хоровод «Перепілко, вже козаченьки йдуть»:
Перепілко, вже козаченьки йдуть. Перепілко, черевички несуть.
Тут була, тут була перепілонька, Тут була, тут...
Тут була, тут була ясна зіронька. Перепілко, вже й передники несуть.
Перепілко, подарунки несуть. Тут була, тут...
Тут була, тут і т. д. Перепілко, із собою візьмуть.
Тут була, тут...
Цей життєствердний, оптимістичний зміст тексту зумовив радісну, спов¬нену світла мелодію.
В іншому хороводі під тією ж назвою «Перепілка» розповідається:
Ой у перепілки та голівка болить. (2)
Тут була, тут, перепілочка.
Тут була, тут, сизокрилая.
Ой у перепілки та плечиці болять. (2)
Тут була, тут...
Мелодія передає біль і тугу перепілки-жінки, з якої знущається чоловік — «старий мужичок» (див. мелодію цього хороводу).
Ці приклади яскраво свідчать про органічний зв'язок в хороводах
тексту, мелодії і хореографії, які доповнюють і збагачують одне одного.
Слід відзначити, що мажорні мелодії вимагають швидкого темпу
хоро¬воду, отже, життєрадісного настрою виконавців, стрімких рухів:
мінорні — повільнішого темпу. Разом із зміною емоціонального змісту
мелодії зміню¬ються і вираз обличчя, рухи та жести виконавців.
Мелодії хороводів, як правило, глибоко змістовні і емоціонально
виразні. Разом з тим вони дуже прості, а тому й зручні для виконання.
Хороводні пісні, незалежно від того одноголосні вони чи
багатоголосні, співає хор. Протяжний заспів, характерний для значної
частини хороводів, виконують один або два солісти-співаки. Цими
солістами можуть бути учас¬ники хороводу («Заїнько», «Король», «Пиво» та
ін.). Рідше буває, що заспівує соліст-танцюрист («Вінок», «Пташка» та
ін.).
Основу музики хороводів становлять пісенні
мелодії. Деякі з них вико¬нуються речитативом, який може бути
мелодійним, коли окремі музичні фрази, що співають по черзі то хоровод,
то солісти-співаки, мають ясну мелодичну лінію розвитку («Пташка»,
«Вінок», «Де ти, кицько, ходила?» та ін.), і говірковим, коли виконавці в
чіткому танцювальному ритмі повто¬рюють з тими чи іншими варіантами,
які в цілому залежать від ритмічної будови тексту пісні, ту ж саму
музичну фразу («Плету, плету лісочку», «Зай-ко», «Загороджу річку»
тощо).
Ладово-інтонаційна природа, ритмічна будова і форма
мелодій хороводів значною мірою залежать від змісту і форми тексту та
його викладу. Так, у хороводах на трудову тематику мелодії мають яскраво
виявлений лад ма¬жору або мінору. Серед них є й такі,
ладово-інтонаційна природа яких має багато спільного з мелодіями інших
за жанрами танців. Мелодія хороводу «Шевчик», наприклад, дуже близька до
мелодії танцю «Полька».
Щодо метроритму і форми мелодії
хороводів на трудові теми цілком від¬повідають всім нормам танцювальних
мелодій взагалі, бо завдяки танцю¬вальній специфіці мають розмір 2Д і
квадратну структуру (6 або 12, 8 чи 16 тактів), які утворюють закінчену
форму вокального періоду. Період в свою чергу легко ділити на речення,
фрази і мотиви.
Різноманітніші щодо ладово-інтонаційної
будови, метро-ритму і форми мелодії хороводів на побутову тематику. В
них, крім мелодій, спільних з ме¬лодіями хороводів на трудові теми,
багато таких, які мають широкі за харак¬тером заспіви та швидкі
танцювальні приспіви (хороводи «Заїнько», «Ко¬роль», «Пташка» та ін.). У
таких мелодіях хороводів заспів здебільшого контрастує з приспівом:
якщо заспів мінорного характеру (що буває дуже часто), то приспів
мажорного (див. мелодію хороводу «Король»). Буває й так, що заспів
мінорного характеру логічно переходить у приспів мажор¬ного характеру на
основі відхилення в тональність мажорної домінанти (див. мелодію
хороводу «Заїнько»). В таких мелодіях яскраво виявляється ладова
змінність.
Інші мелодії хороводів у ладовому відношенні
однопланові — мажорні чи мінорні. Наприклад, мелодія хороводу «Пташка» —
мажорна. Проте протяж¬ний заспів і швидкий приспів контрастують на
основі зміни темпу та метро-ритму (заспів має розмір 3Д і 4/4, а приспів
— 2Д).
Ладово-інтонаційна та метро-ритмічна контрастність
заспівів і приспівів мелодій хороводів має і деяке практичне значення
для виконавців, бо допо¬магає їм легко запам'ятовувати мелодію, а також
орієнтуватися, коли і де слід підсилити спів пританцьовуванням тощо.
Отже, мелодії хороводів на побутову тематику відрізняються від
мелодій хороводів на трудові теми також метро-ритмом. Він буває в
розмірі 2/4, 3/4, 4/4, 3/2 і т. д. (див. мелодії хороводів «Пташка»,
«Вінок», «Король», «Кривий танець» та ін.). Деякі з них, наприклад
мелодії хороводу «Ой гілля-гілочки», завдяки метро-ритмічній будові
набувають ознак, властивих мелодіям поль-ських мазурок. Це в такій же
мірі стосується хороводів на іншу тематику (див. «А вже весна»).
Мелодії
хороводів відрізняються від мелодій інших груп і своєю формою, яка до
певної міри має характер імпровізації. На форму мелодії впливає також
мелодичний і говірковий речитатив, який часто використовується в
хо¬роводах (див. мелодію «Плету, плету лісочку» та ін.). Вокальні
періоди цих мелодій важко розбити на речення, фрази і мотиви. Форма
вокального періо¬ду в таких мелодіях цілком залежить від ритмічної
структури і обсягу тексту. Проте метро-ритм цих речитативів чітко
визначений і протягом усієї мело¬дії, за поодинокими випадками, не
змінюється. Ця особливість речитативів зумовлена танцювальними рухами,
які, співаючи, виконують учасники хоро¬воду. Отже, мелодіям хороводів на
побутову тематику властиве ладове і рит¬мічне багатство.
Хороводи є однією з найстаріших художніх форм народного мистецтва взагалі і танцювального зокрема.
Образність музичної і хореографічної мови хороводів привертала і при¬вертає увагу професіональних композиторів і хореографів.
Хороводи зустрічаються в балетах і операх як елементи народних
обря¬дів (опера «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Утоплена» М.
Лисенка та ін.). Широко використовуються хороводи і на сцені драматичних
театрів, де вони вводяться в театральну дію як етнографічні елементи
спектаклю і часто становлять органічну частину розвитку драматичної дії
(хоровод «Король» у п'єсі «Невольник» М. Кропивницького).
Мелодичний матеріал хороводних пісень зустрічається в дитячій опері М.
Лисенка «Зима й Весна», а також у балетах «Пан Каньовський» М.
Вериківського та ін. Чудесні народні мелодії хороводів звучать у
симфонії № 2 Л. Ревуцького, у «Веснянках» М. Вериківського, «Пам'яті
Лесі Українки» А. Штогаренка, в сюїті «Колгоспне свято» В. Нахабіна та
ін.
Чимало хороводних пісень використано в інструментальній
музиці ро¬сійських композиторів (Перший фортепіанний концерт і Друга
симфонія П. Чайковського тощо). Композитори і хореографи створюють також
ори¬гінальні хороводи. Ряд визначних хороводів на сучасну тематику
написав Г. Верьовка («Величальна» та «Урожайна святкова» на слова М.
Стельмаха, «Хоровод дружби» на слова Т. Масенка).
ПОБУТОВІ ТАНЦІ
Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які є основою
української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні
риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття,
винахідливість, дотеп¬ність, нестримна веселість тощо.
Танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за
ідейно-емо¬ціональним змістом, значна частина яких виконується в народі
як самостійні інструментальні п'єси.
Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу, їх вико¬нують на масових вечорах, гулянках тощо.
До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки,
коло¬мийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних
стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на
три групи:
1) метелиці, гопаки, козачки;
2) коломийки, гуцулки, верховини;
3) польки та кадрилі.
У побутових танцях тепер немає тексту, залишилися лише окремі
вигуки, слова чи строфи-триндички, які проказують виконавці в
кульмінаційні мо¬менти танцю.
Хореографія побутових танців та їх характеристика
Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка.
Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних
рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці»,
«дрібушки», «притупи» тощо.
Усі відомі танцювальні рухи та їх
варіанти— це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва
танцю. Вивчаючи технологію вико¬нання танцювальних рухів, легко
помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу
або якась дія людини. Так, танцювальний рух «колупалочка» асоціюється в
нашій уяві з колупанням землі носком і п'яткою, танцювальний рух «тинок»
технікою виконання нагадує перестри¬бування через тин чи перелаз тощо. Є
й такі танцювальні рухи, які підкрес¬люють характер людини.
У танцювальній пісні «Дощик, дощик» в третій і четвертій строфах
співають:
Аж він іде, аж він іде, Дощик, дощик
Ступає дрібненько, Аж із стріхи капотить,
То ж то милий, то ж то любий, Розсердився мій миленький,
Дивітеся, ненько. Аж ногами тупотить1.
Ці
строфи пісні супроводжують танцювальний рух, який називають
«дрі¬бушками». Характер «дрібушки» повністю залежить від тексту. В
одному випадку «милий» ступає «дрібненько», граціозно перед своєю
«коханою», в другому — «аж ногами тупотить», показуючи злість і досаду.
В пісні «Колись моя стара ненька» говориться про різноманітні танцю¬вальні рухи, характерні для танцю «Тропак».
Наприклад: Туп, туп ніженьками,
Цок цок підківками,
Гоп,чук,га тропака,
Бо я зроду така.
Або ж в іншій строфі:
Ой пішла б я на музики,
Щоб дав батько п'ятака,
Закрутилася б навіки
Та вдарила б тропака.
Перший
рядок першої строфи: «Туп, туп ніженьками» — супроводжує танцювальний
рух «притуп», а другий рядок: «Цок, цок підківками» — тан¬цювальний рух
«голубці». Третій рядок другої строфи: «Закрутилася б на¬віки» —
говорить про характерні для українських народних танців різнома¬нітні
кружляння.
Усіма цими рухами зображається весела вдача енергійної,
дотепної і спритної української жінки, здатної на веселу витівку,
невимушений жарт. Сплетіння цих рухів, їх логічна послідовність у
загальній композиції танцю створює своєрідний хореографічний малюнок.
Для кожного з побутових танців він різний.
В одній із строф пісні «Ой джиґуне, джиґуне» розповідається про танець «Козачок», розкривається його характер:
— Люби ж мене, джиґунець,
Пожартуймо, молодець:
Бери мене за рученьку,
Веди мене у танець.
Цей
танець відзначається жартівливим характером, жвавим, стрімким темпом.
Здається, що з-під ніг джиґунця і дівчини, яка заграє до нього, іскри
сиплються. Бісерна техніка виконання цих рухів виявляє темперамент
україн¬ських юнаків.
У жартівливій пісні «Ой мій милий умер, умер» описується танцювальний рух, характерний для козачка:
Ой ти, дуда ж моя, дуда,
Я молода сюда-туда,
Навприсядки та в долон і...
Пішла мука по коморі.
З
цієї строфи ми дізнаємось про те, що, крім «дрібушок», «притупів»,
«голубців», кружлянь тощо, в українських танцях зустрічаються
різноманітні «присядки».
Один і той самий танцювальний рух згідно з
характером хореографіч¬ного образу в танці може виконуватися по-різному:
широко і повільно, дріб¬но і швидко тощо. Танцювальні рухи доповнюються
пластикою, мімікою і жестами.
Особливого смислу танцювальний рух набув у контексті, зумовленому загальною композицією танцю.
Канвою
хореографії цього жанру танців є хороводи на побутову тематику. На
відміну від хороводів орнаментальний малюнок побутових танців
ство¬рюється на основі відшліфованих віками танцювальних рухів, що є
наслідком високого розвитку народного танцювального мистецтва. Орнамент,
витканий живою лінією виконавців, не тільки приваблює зір глядача, а й
виявляє основний зміст танцю в цілому. Іноді в нього вкраплюють
характерні для того чи іншого танцю хореографічні епізоди. Наприклад,
перед глядачем вишиковується лінія хлопців-красенів, які завзято
відбивають «дрібушку». Раптом один з них, широко стрибнувши, опиняється в
центрі сцени і дзиґою починає крутитись на місці. Інший виконавець,
стрибнувши високо вгору, починає виконувати високі «голубці»...
В кожному з побутових танців орнаментальність, як і емоціональний зміст музики, звичайно мають свої відмінності.
Метелиця.
Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою змі¬ною фігур і
різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі, завірюхи.
Звідси й походить назва танцю.
Метелиця — вид хороводу. Зв'язки з
хороводами бачимо в основному композиційному елементі її (коло) та
масовості. В наш час це кращий зразок масового танцю, в якому може брати
участь необмежена кількість ви¬конавців.
Поширений він по всій Україні, а також у Росії та Білорусії. М. Д. Яницька та
А.
І. Перчихіна описують метелицю, яку танцюють у багатьох об¬ластях РРФСР
і деяких республіках '. Показово, що основний зміст метелиці, як про це
свідчать автори, є спільним, а форма розкриття його — різна.
Раніше метелицю, як і інші побутові танці, танцювали під пісню, яку виконували самі танцюристи. Найвідоміший такий текст:
Ой надворі метелиця, Ой жаль животу,
Чому старий не жениться? Що любив сироту.
Ой ніколи женитися, Ой жаль же мені,
Бо нікому журитися. Що не взяв я її,
Жаль мені превеликий, Що любив та не взяв,
Що поганий та сердитий, Тільки світ зав'язав 2.
Пізніше
цю пісню почали виконувати в інструментальному супроводі. Коли кінчали
співати пісню, музиканти продовжували грати. Тепер мелодію метелиці до
танцю виконують переважно на інструментах, у зв'язку з чим вона зазнала
ладово-інтонаційних і ритмічних змін, що значно поглиблюють
ідейно-емоційний зміст танцю. Жива, запальна мелодія метелиці музичними
засобами передає характер стихії цього природного явища.
Гопак. Назва
танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець в
основному імпровізаційний. В народі його танцюють так, щоб вико¬навці
один одному не заважали. Щодо цього гопак дещо нагадує російську
«Камаринську», білоруську «Лявоніху», болгарське хоро та польську
мазур¬ку, про яку відомий російський балетмейстер М. Івановський писав:
«Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його принадна сила
полягає в тій порівняній особистій свободі, коли кожний може за власним
розсудом ство¬рювати комбінації, які йому заманеться» '.
У танці
використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння.
Танцюристи намагаються виконати їх якнайкраще. Між ними розпочинається
своєрідне змагання, яке за своїм характером нагадує росій¬ський
перепляс.
Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише
чолові¬ками. Тепер його танцюють разом з чоловіками і жінки. Гопак може
вико¬нувати один (обов'язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У
сценіч¬ній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка
складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його
орнаменталь¬ний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним
забарвленням.
Мелодії гопаків, узагальнюючи ідейно-емоційний зміст
танцю, в цілому під час його виконання часто змінюють свій характер: то
вони звучать муж¬ньо і героїчно, то радісно й запальне. Тут все залежить
від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді
тієї чи іншої фігури гопака.
Мелодій гопаків дуже багато. Частина з
них є пісенними мелодіями типу «Од Києва до Лубен» або «Гоп, мої
гречаники». Основу їх становить інструментальна народна музика. Значна
частина мелодій гопаків виконує¬ться для слухання.
Найбільш характерною ритмічною ознакою мелодій гопаків є варіаційне
використання
ритмічної формули анапеста ( ( ♫♪) як у пісенних, так і в
ін¬струментальних мелодіях цього танцю 2. На основі її гопак легко
відрізнити від інших танців не лише на слух, а й за допомогою аналізу
мелодії. Ця фор¬мула є характерним ритмо-кадансом мелодій гопаків.
Гопаки
зустрічаються в операх — «Сорочинському ярмарку» М. Мусоргського,
«Мазепі» П. Чайковського, «Майській ночі» М. Римського-Корсакова,
«Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та інших, а також у
балетах — «Горбоконику» Ц. Пуні, «Тарасі Бульбі» В. Соловйова-Сєдого,
«Гаяне» А. Хачатуряна, «Марусі Богуславці» А. Свєчнікова та ін. Особливо
слід відзначити симфонічну сюїту «Пам'яті Лесі Українки» А. Штогаренка,
однією з частин якої є «Гопак», де композитор чудово передав найтонші
від¬тінки цього величного танцю.
Дуже близький до гопака тропак.
Проте в сучасному побуті українського народу він не зберігся. Залишилася
лише назва танцювального руху (див. опис танцювальних рухів).
Козачок.
Походження назви цього танцю пов'язане з життям воїнів-козаків. Його
побутування, як свідчать різні джерела, відноситься до дале¬кого
минулого.
На відміну від гопаків козачки виконуються в швидкому і
дуже швидкому темпі '. Танцювальні рухи вимагають від виконавців
бісерної техніки. Вико¬нуючи «припадання» («доріжки»), «тинки»,
«колупалочки», «вірьовочки», «присядки», «голубці», «зірочки»,
«ланцюжки» та інші рухи і композиційні елементи, використані в загальній
композиції козачка, танцюристи вихорем проносяться перед глядачем. Живе
сплетіння цих рухів у різних фігурах утворює вишуканий хореографічний
малюнок.
У козачку, як і в гопаку, широко застосовується змагання між
окремими виконавцями і навіть групами. Загальна композиція має давні
традиції щодо послідовності чергування окремих фігур і їх повторень.
Саме цим козачок і відрізняється від гопака. Танець виконують
здебільшого без імпровізації.
Найменша кількість виконавців козачка — пара. Основне навантаження при виконанні падає на жіночу партію.
Оптимізм,
радість, нестримні веселощі — ці риси вдачі українського юнацтва стали
основою емоційного змісту численних мелодій козачків.
Характерна ознака мелодій козачків — їх дрібний (бісерний) ритмічний малюнок.
У
мелодіях козачків найбільшою мірою варіаційно розробляється рит¬мічна
формула дактиля (J -П). Вона й визначає основну ритмічну якість мелодій
цього танцю. В ритмо-кадансі, якими закінчуються мелодії козачків,
вживається роздрібнений дактиль із застосуванням форшлага. Це ритмічне
угрупування виявляється в такій формі: -і- j~TTj J1».
Мелодії
козачків настільки емоційно виразні й яскраві в художньому від¬ношенні,
що завжди привертали увагу митців України, Росії, Польщі та інших країн.
Вже у XVIII ст. в балетах і операх польських композиторів звучать
народні мелодії козачків 2. Зустрічаються вони і в балетах «Новая
героиня, или женщина-козак», «Торжество России» (є припущення, що
автором цих балетів був Кавос). Яскраві мелодії козачків використано в
4-й частині Сим¬фонії № 21 невідомого автора, в опері «Катерина» М.
Аркаса та інших тво¬рах. За радянських часів мелодії цього танцю
зустрічаються в симфонічній поемі «Возз'єднання» Б. Лятошинського,
Третій симфонії Р. Симовича, «Танцювальній сюїті» А. Коломійця, 4-й
частині симфонії В. Борисова.
Дуже цікаві спроби композиторів
створити окрему форму козачка для симфонічного оркестру. Серед них слід
відзначити «Малорусский козачок» О. Даргомижського і «Козачок» Л.
Ревуцького.
Чабарашки — близький за характером до козачка український
народний танець. Про його хореографію майже нічого не відомо. Мелодії
чабарашок у ладово-інтонаційному і ритмічному відношеннях мають багато
спільного з мелодіями козачків. Велику кількість чабарашок обробив для
фортепіано С. Турула. П'єсу для скрипки в супроводі фортепіано під
назвою «Чаба¬рашки» написав С. Людкевич.
Коломийка, на відміну від
інших народних танців, збереглась до остан¬нього часу як
коломийка-пісня, коломийка — інструментальна п'єса і коло-мийка-танець.
Дуже часто в народі всі ці різновиди коломийок об'єднані в одне ціле:
танцюють її під спів хору в супроводі оркестру. Отже, коломийка є однією
з форм синтетичної народної творчості.
Текст коломийок за змістом
найрізноманітніший. Він складається з окре¬мих строф (куплетів). Кожна
строфа — це коротка зарисовка типового кон¬кретного моменту, взятого з
навколишньої дійсності. Зміст зарисовок охоп¬лює найрізноманітніші
прояви життя народу в певних історичних умовах.
Коломийка є одним з
дуже цікавих танців. Вона відзначається багатством танцювальних рухів,
вражає глядача яскравим оригінальним колоритом, вла¬стивим населенню
західних областей України. В давнішій формі коломийки вихідною позицією
було коло, а в сучасній — ряд. На думку Р. Гарасимчука, остання з них є
стилізацією старої форми. Основним композиційним елемен¬том слід вважати
коло, яке поступово розпадається на менші кола, доходячи до пари в
колі. Деякі дослідники вважають, що від слова «коло» походить назва
цього танцю. Значне місце в коломийці займає так званий «хрещик», під
час виконання якого дівчата і хлопці міняються місцями. Основними
тан¬цювальними рухами, які використовуються в цьому танці, є «зірниця»,
«при¬сядка», «мережка», «тропак», «ножиці» '.
Для коломийки характерні жвавий темп виконання, бадьорий настрій, яскравість орнаментального хореографічного малюнка.
Мелодії
коломийок за способом виконання діляться на три групи: во¬кальні,
вокально-інструментальні та інструментальні. В останніх повністю
збережено їх вокальну суть, проте вони відзначаються ширшим діапазоном,
подрібненою ритмікою, широким застосуванням синкопованих ритмів та
різ¬номанітних прикрас (мелізмів).
Коломийковий вірш має чотирнадцять
складів, які утворюють піввірш.Якщо взяти текст коломийки з двох
рядків, то типову їх ритмічну будову можна показати
Нравится
| |
|
|
